Ваша ідея покращення району!

Заповніть, будь ласка, форму

Заповнити

Інтерактивна карта Підзамче

Інтерактивна карта

Цікаві об'єкти на Підзамче

Переглянути карту

Відеоматеріали

Відеоматеріали

Про об'єкти ревіталізації

Переглянути

Галерея

Історія Підзамче

Міські околиці на північ від мурів середньовічного міста упродовж усієї історії Львова вважали «особливими». Аж до кінця ХVIII століття територія між р. Полтва та Високим Замком не підпорядковувалася місту.

Тут мешкали переважно ті, кому складно було оселитися в офіційних межах Львова. В основному це були бідні люди та ті, кого переслідували через релігійну відмінність  – насамперед євреї.

Наприкінці XVIII ст. австрійська влада приєднала найближчі північні околиці до Львова, утворивши Жовківське передмістя. Однак, «приміський» характер району зберігся. Зосередження дрібних торгівців, ремісників та бідноти, а також присутність значної юдейської громади  надалі вирізняло це передмістя. 

 

 


 

Моменти прогресу

В 1860-их роках північна львівська околиця стала місцем радикальних змін. Тут пролягла залізнична колія, яка небезпідставно вважалася втіленням поступу цивілізації. Саме станція «Підзамче» дала нову неофіційну назву усьому району. Відгородженість від центру зеленню Високого Замку та передміський дрібноремісничий і торгівельний характер дільниці перетворили Підзамче на промислове та транспортне запліччя міста. З середини ХІХ ст. тут розташувалися важливі міські промислові об’єкти – газівня та різня. Саме звідси у домівки багатьох львів’ян приходила прислуга, привозилися продукти та товари, подавався газ.

Протягом ХІХ століття ця частина міста розбудовувалася як і всі інші, але залишалася другорядною – за якістю будинків та санітарними умовами. В уяві багатьох львів’ян – це й зараз периферія міста.

 

 

 


 

Замкова гора

Відмежовуючи велику частину району від решти міста, Високий Замок є особливим, символічним місцем не лише для мешканців Підзамче, а й для усіх львів’ян. Пагорби Високого Замку – найважливіший орієнтир у ландшафті Підзамче, який служить візуальним завершенням багатьох вулиць. За два останніх століття на образ лісистої гори майже у центрі Львова наклалося багато різних символів. 

Від самого початку Високий Замок був місцем розташування влади – княжого та королівського замків та з часом укріплення зруйнувалися. Австрійці, які прийшли до Львова наприкінці XVIII століття, розглядали Високий Замок вже просто як символічне місце. Пагорб назвали горою Франца Йозефа, але ця назва не прийнялася. 

У 1869 році Високий Замок став місцем реалізації масштабної політичної акції поляків – тут почали насипати штучний курган на честь 300-ліття створення Речі Посполитої. Для його зведення були використані руїни замкової стіни, які стояли тоді ще на горі. 

Чергову спробу символізації Замкової гори здійснила і радянська влада – вона наголошувала на давньоруських «княжих» коріннях Львова і замку. У 1957 р. на нижній терасі гори збудували телевізійні студії і телевежу, яка повинна була символізувати модерність і «другу» молодість древнього міста.

 


 

Рогатка

Майже в кожному районі є місця, які нерозривно асоціюються з ним. Для Підзамче таким місцем є так звана Жовківська Рогатка. Саме тут, у польському Львові, до 1931 року проходила межа між містом та селом Знесіння. На розвилці сучасних вулиць Б.Хмельницького  та Волинської збирали акцизне мито. В’їзд у місто закривав шлагбаум, від якого, як вважають історики, і походить назва «рогатка». 

Вона була своєрідним місцем зустрічі міста та більш вільного передмістя. Тут можна було недорого придбати товари, оскільки вони не оподатковувались акцизом. Вважалося, що саме на Рогатці збираються справжні львівські батяри. Пам’ять про них, як свідчать мешканці Підзамче, пережила війну – «все казали: а от там на Рогатці батяри є, живуть батяри».

Тут зосереджувалося багато горілчаних підприємств. Найвідоміше з них – фабрика горілок і лікерів Бачевського. Продукція підприємства, заснованого ще наприкінці ХVIII століття, вважалася «візитною карткою» Львова і користувалася попитом навіть за межами Польщі. 

 


 

Фабрика Бачевського: символ успіху

Навколо новозбудованої станції Підзамче почало вирувати ділове та промислове життя. Остаточно територія колишньої Жовківської рогатки змінилася з розбудовою фабрики горілок та лікерів, що належала сім’ї Бачевських. Найвідомішим представником підприємливої родини був Йозеф Бачевский - ще за десятиліття до прокладення залізниці він, виявивши фантастичну передбачливість, придбав тут палац Цєлецьких. Його ім’я та ініціали стали офіційною маркою виробів фабрики – «J.A. Baczewski». На зламі 19-20 сторіч цей горілчано-спиртовий заклад розрісся на кілька корпусів і став символом успіху – львівської промисловості та Підзамче зокрема. В роки війни нащадки Бачевського емігрували на Захід, де відновили виробництво напоїв з допомогою австрійських підприємців.

Після війни нова соціалістична влада не стала відбудовувати частково зруйновану німецькими бомбами фабрику. У роки повоєнного хаосу тут, як на місці прилеглому до вантажної станції, з’явилася речова барахолка та розмістилися пункти прийому вторсировини. Однак, вже в 1950-х роках станція Підзамче та Рогатка знову стали осередком промисловості, але вже під прапором радянської індустріалізації. Територію фабрики Бачевського, а також сусідні промислові будівлі зайняв Львівський завод алмазного інструменту – масштабне підприємство всесоюзного значення. Однак, гарні будівлі, особливо брама з левами – й надалі втілювали пам’ять про колишню гордість Підзамче. Для багатьох мешканців району приміщення фабрики залишається «серцем Рогатки».

 

 


 

Слід війни

Зміни, які принесла зі собою Друга світова війна для Львова та львів’ян, найрадикальніше та найтрагічніше проявилися саме тут. У 1941 році, після захоплення міста німецькими військами, на території Підзамче, Замарстинова та Клепарова  було створено «єврейське гетто». Разом з Янівським концтабором, Лисиничами та Винниківським лісом гетто стало одним з основних місць Голокосту у Львові.

Після війни, розбудова радянського Підзамче більше виявлялась у пріоритетному розвитку заводів та фабрик, але мало впливала на якість життя району. У країні, де було оголошено «перемогу робітничого класу», Підзамче залишалося другорядним і маргіналізованим районом, у затінку не лише центральної частини міста, але і нових мікрорайонів.

Після війни Замарстинів та північне Підзамче ще зберігали напівсільський характер. Забудовані кам’яницями вулиці закінчувалися ґрунтовими дорогами, які були оточені порослими травою, пустирями, маленькими хатками чи скромними будинками на одну чи дві родини. 

Помешкання на Підзамче були порожніми – особливо на території, де під час німецької окупації було гетто. До нових власників вони часто потрапляли у доволі знищеному стані. Однак до ремонту вдавалися лише у крайніх випадках – якщо не було підлоги, дверей чи вікон. 

 

За матеріалами виставки Пошуки дому у 
повоєнному Львові. Досвід Підзамче, 1944 – 1960-і рр

 

Партнери проекту